Похмурий чернець в рясі, який сліпо відданий власній традиції та обителі, або ж допитливий мандрівник, який зазирає до всіх звіданих і не завжди щілин на цій планеті – ким для нас, людей цифрової ери та епохи компютерів, є інтелектуал домодерного часу? Сумно визнавати, але його для нас в принципі не існує! Він для нас абсолютно не цікавий і сприймається на рівні легенди про доісторичних людей, чи казки про Івасика Телесика. Був десь там, існував, жив чимось, мабуть. А може і не жив, може і не поставали перед ним кожного дня тисячі питань і проблем, як вони постають і виникають перед нами. Ми ж унікальні і неповторні, а він – казка, вигадка істориків! Отож, казка про одного вчителя зі Львова.

Давним-давно, коли люди жили в країні Мрій і лише зовсім трішки віддалились від раю, коли у них не існувало проблем і турбот, в благодатній країні під Сонцем, із назвою Волинь, народився наш герой. За класикою жанру, ми нічого не знаємо про його дитинство, адже про дитинство героїв не прийнято говорити нічого, окрім захоплюючих легенд, які від самого початку натякають на героїчний шлях немовляти. Наш герой не душив руками змій і не спостерігав над собою зірку, яка вказувала би шлях до його скромної обителі всім бажаючим. Враховуючи рівень дитячої смертності у його країні і в його часи, добрим є вже те, що він хоча б народився і дожив до дорослого віку. За ознаку винятковості героя, зарахуємо його дивне ім’я – Кирило Транквіліон Ставровецький. Якщо не брати до уваги той факт, що ім’я в такому вигляді він отримав значно пізніше, умова про символічне дитинство виконана.   

Якісь дати для нас взагалі не важливі, але зазначимо, що значно пізніше, вже після його народження, хроністи записали, що він з’явився на світ біля 1581 року. Ті самі хроністи також зазначили, що його дитинство проходило в околицях села Ставрів, сучасного Млинівського району Рівненської області. Можливо наш герой і ніколи не виїхав би за межі свого села, що було поширеною практикою в той час, але знатне походження і прикмети при народженні вимагали від нього іншого. Тому Кирило Транквіліон Ставровецький почав вчитись. От лише біда, що важко сказати, де саме. Одні говорили про Львів, інші згадували Замойську академію, а старі мужі, які народились у Ставрові і все життя там прожили, розказували мені взагалі про далекий Київ.

Кирило, між іншим, дуже добре опанував грецьку та латинську мови. Якщо ж врахувати, що свій ліміт чуд для цієї розповіді він вичерпав ще в дитинстві, то мови мусив вчити самотужки і найімовірніше у якомусь елітному навчальному закладі того часу. Якщо ми повернемось до біографів Ставровецького, то під 1589 роком вони невпевненим почерком записали, що він був учителем у школі Львівського братства. Добре, що це лише казка і тут хронологія не має значення. Інакше нам довелося би серйозно поставити питання про неправдиві свідчення хроністів, адже не може 8-річний хлопчина бути вчителем одного з передових освітніх та релігійних осередків того часу. Ну або ж хроністи неправильно вказали дату його народження, а ми її чемно повторили, пославшись на авторитет писаного слова.

У Львові Кирило Транквіліон Ставровецький викладав грецьку та слов’янську мови. Це речення звучить просто жахливо, особливо для формату казки, але з байки слів не викинеш, тому їдемо далі. Зосередимось на тому, що він був вчителем іншого видатного лінгвіста та автора першого словника енциклопедичного типу на наших теренах, Памво (Беринди). У тому ж 1589 році і в тому ж Львові, Кирило Ставровецький виголошував вітальну промову грецькою мовою на честь Київського митрополита Михайла (Рогози). Промова, очевидно, митрополита вразила, оскільки вже 1591 року, під час свого наступного візиту до Львова, він дозволив Кирилу Транквіліону Ставровецькому проповідувати. Як знавець грецької мови, Ставровецький виступав в обороні Львівського братства у грудні 1589 року. Цього разу під час зустрічі з Константинопольським патріархом Єремією ІІ Траносом у Тернополі. Коли співставити ці дати з умовоною датою народження героя, в чергове переконуємось, що хроністи не надто уважно поставились до фіксації дати його появи  на світ.

Характеристикою справжнього героя мають бути серйозні випробовування, які посилає йому доля. Кирило Транквіліон Ставровецький такі пережив, до того ще й не одне. Першим серед них стало протистояння з львівським єпископом Гедеоном (Балабаном). Через це Транквіліон Ставровецький був змушений залишити Львів і перебратись до Острога, а потім Вільна. Там Ставровецький викладав ті самі слов’янську та грецьку мови, але і Львова не забував. У 1615 році він брав участь у виданні “Псалтиря”, який побачив світ на початку цього року в друкарні Львівського братства.

Від 1615 року постійного місця перебування у Транквіліона Ставровецького не було. Якийсь час він перебував у Львові, якийсь у Замості і якийсь на Волині. При цьому, не припиняв своєї плідної письменницької діяльності. Мандрівний філософ і поет, богослов і друкар, Транквіліон Ставровецький мав при собі диво-агрегат, пересувну друкарську машинку, на якій набирав свої твори. Одним з них стало “Зерцало богословія”, видане 1618 року. Твір годом буде оцінено як першу в українському богослов’ї догматичну систему, але безпосередньо в момент видання автору довелося з’їсти добрячу порцію критики. Що цікаво, не цурались кормити його цим гірким плодом і друзі та знайомі.

Інший його твір, “Євангеліє учительное”, який є роз’ясненням християнської догматики й моралі, зявився у 1619 році у Рохманові. Це, фактично, збірка проповідей на неділю та свята. Ця праця, попри всі її позитивні моменти, була засуджена Собором української православної ієрархії на чолі з Йовом Борецьким. Про твір було сказано багато нехорошого, але приблизно таке: “Тих книжок ново написаних Кирилового “Євангеліє учительноє” нікому з православних і побожних християн в церквах і домах не тримати, ні читати, ні купувати, а хто зачне…такі хай будуть прокляті”. Можемо припустити, що така характеристика не припала до душі автору і змушувала його шукати нові шляхи для самореалізації.

Таким чином, у 1620 – х роках він їде на землі іншого володаря, про якого тогочасні мандрівники та хроністи пишуть багато, але переважно лише погане. Кирило Транквіліон Ставровецький став тимчасово одним з “петрушок-павлушок” правителя цієї країни і був змушений миритись із не надто гостинним прийомом. Цар країни Московії вважав країну, з якої приїхав Транквіліон Ставровецький, зіпсованою католицизмом, а тому шкідливою для себе. Тому Ставровецького вирішили “перевірити” і навіть створили для цього спеціальну комісію. Перевірки він не пройшов, а його “Євангеліє…” визнали таким, що не відповідає ортодоксійному вченню і було наказано “на пожарах спалити”.

Довелося Транквіліону Ставровейькому якнайшвидше тікати з тієї країни, аби не повторити долі своїх творів. Таким чином, він перейшов на унію, а згодом взагалі став архімандритом Єлецького монастиря у Чернігові. Пробув там до кінця життя. Вінцем його творчої діяльності було видання збірки побутово-моралістичних віршів “Перло многоценноє”, яку він випустив у рік своєї смерті – у 1646. Розказати про всі ідеї в творчості Транквіліона Ставровецького важко. Тому спробуємо передати окремі з них наступними фразами. Від вчителів він вимагав, аби вони готували дітей до діяльного трудового життя. Формула успіху від нього полягає в тому, що людина не повинна бути пихатою як верблюд, лінивою як осел, обжерливою як кабан, нечистою як козел, лайливою як пес, ненаситною як вовк. Ученого  він порівнював з орлом, що піднявся у височину знань, дитину з полем, знання з насінням, а вчителя з джерелом, що втамовує спрагу.

Мабуть Кирило Транквіліон-Ставровецький був вчителем того типу, про яких сам писав, тобто джерелом, яке втамовує спрагу. Не дарма у 2014 році його “Євангеліє учительное” було перекладено українською та видане у Львові в видавництві Свічадо. Що ж може бути кращим? Бо казка, таким чином, не закінчується, а її головний герой живий по сьогоднішній день в нашій пам’яті. Кожного разу, коли ми його забуваємо – він помирає; кожного разу як згадуємо – знову воскресає, нагороджуючи нас оригінальними ідеями про устрій та функціонування світу.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. Кирило Транквіліон – Ставровецький / Енциклопедія історії України [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-kultura-osv-ta-arkh-tektura/kyrylo-trankvilion-stavrovets%60kyy/
2. Криса Б. Кирило Транквіліон Ставровецький: історія творчої особистості / Українське літературознавство, 2013. – Вип. 77. – С. 285 – 296 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://institutes.lnu.edu.ua/franko/wp-content/uploads/sites/7/ukr-literaturoznavstvo/77_2013/27.pdf
3. Опаріна Т. Сприйняття унії в Росії XVII століття / Держава, суспільство і Церква. Матеріали Других “Берестейських читань” Львів – Дніпропетровськ – Київ, 1 – 6 лютого 1995. – Львів, 1996. – С. 146.

4. Транквілион – Ставровецький Кирило / Українська педагогіка в персоналіях. Х – ХІХ століття. – Київ, 2005 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.spadshina.com/programs/vidatni-ukrayintsi/trankvilion-stavrovetskij-kirill/?_offset%5b0%5d=0&